Ти народжений козаком

                                  Народжені козаки

«Де б не були козаки, скільки б їх не було, хоч би три,два — судять одного.

І ніхто інший, крім самих козаків, немає права порушить їх Вольності і Свободи».

  Визначення «Козаків» окремим народом нині, на жаль, завдання не з легких, через тотальне їх винищення різноманітними окупантами. На територіях, де споконвічно проживали козаки, нині знаходяться республіка Україна, Кубань, Ростовська область Російської Федерації. І в цих країнах, включаючи й сучасну Російську Федерацію, сумнівів у тому, що Козаки є народом, ніколи не було й немає. Увесь світ в цілому, за прикрим винятком України, знає історію козацького народу й шанує козаків як волелюбний народ і вмілих та хоробрих вояків.На жаль, на сьогодні склалася тенденція, що більшість сучасних істориків та науковців не дуже прискіпливо досліджують історичні факти на достовірність і найчастіше переписують історію підпевних персонажів. Всі, без винятку, сучасні правителі намагаються видавати лише дозовану інформацію, з вигідного їм боку, про нібито якийсь феномен «Дикого Степу», чи «військової верстви»,чи охоронних структур, чи певний дух козацтва… Тому і версій щодо виникнення козацтва дуже багато.         Більшість нинішніх жителів України вважають, що всі українці це козаки або їх нащадки. А багато хто з росіян та козаків Росії через незнання історії взагалі вважають, що козаки — це «истинно русский народ» і «військове сословіє». В Україні також не забракло тих, хто вперто наполягає на цій безглуздій по своїй суті «втікацько-холопській» теорії утворення козацької верстви («сословія»). Безглуздій, бо невже кріпаки та злодії за кілька десятків років спромоглися утворити потужну військово-релігійну державну структуру з віковими традиціями прадавнього православ’я!Історично дана версія виникла після придушення козацьких повстань Разіна, Пугачова, Іваненка, Булавіна, Мазепи-Гордіенка, коли були видані царські укази 1723 року: «впредь счітать казацкій народ воєнно-служивим народом» і 1835 року: «счітать воєнному живий народ казаков воєнно-служилим сословіем». Таку тенденцію підтримали і більшовики, коли 10 листопада 1917 року був прийнятий декрет ВЦВК та РНК «Об унижтожении сословий и граждансъких чинов». Він знищив юридичний статус козацтва «как сословия», перетворивши козацький народ в «нормальное» селянство.

  Нині в Україні більше аніж 700 тільки зареєстрованих козаць­ких організацій. І, на жаль, більшість козацької старшини всіх рів­нів, гетьмани України, Рада Українського козацтва при Прези­денті України дотримуються цієї версії, не звертаючи увагу на її штучність. Хоча, до речі, Законом України «Про Гімн Української Держави», де записано: «… що ми, браття, козацького роду», фак­тично визнано козацьку ідентичність.  Зверніть увагу на цинічно-етноцидну послідовність: спочатку козацький народ велено називати «воєнно-служивим народом» і на цьому робиться акцент. Здавалося б, що тут такого, адже поняття «народ» збережено і не заперечується. Проте до уваги не береться, що в поняття «народ» входять жінки, діти, невійськові тощо. Всі ці категорії не можуть служити військовими. Отже, йдеться виключ­но про чоловіків призивного віку, бо лише вони можуть бути «воєнно-служилими». Робилося це з подальшим прицілом. Через 112 років цю штучно відокремлену реєстрову чоловічу частину ще козацького народу віком від 21 до 38 років, розчерком цар- ственого пера «розкозачують» і далі переводять у «сословіє вже…руського народу»™ Жінки, діти козаків, не служилий козаць­кий люд, начебто, знову полишений без уваги… Нічого подібного! Козаків-землеробів поза військовими реєстрами разом із родина­ми переводять у … селяни. Тобто, роблять всі козацькі родини… не тільки різностанові, записавши чоловіків в одну верству, а дру­жину з дітьми — в іншу, а ще й людьми іншої національності, іншого, вже російського народу™ І все задля того, щоб позбавити войовничий козацький народ спочатку державності, а потім землі, волі, свободи, незалежності, самобутності та етнічних коренів, тобто, зробити кріпаками.  Однак генетику, біологічне, етнічне походження не можна змі­нити указом чи розчерком пера. Національність, етнічне поход­ження існує поза волею її носія і визначається виключно етнічним походженням батьків. Усі це добре знають.  Саме тому, за переписом населення Російської імперії 1897 року, не зважаючи на укази московських царів, етнічними козаками само- ідентифікувало себе 2 млн. 21 тисяча осіб, за переписом 1916 року — 5 млн. 800 тис. осіб, а у Радянському Союзі, після війн та репресій, на 1926 рік визнало себе етнічними козаками — 3 млн. 968 тисяч.  Прикрий факт, але після відповідної корекції етнічного складу населення СРСР за переписом 1937 року… козаки зникли з етнічної карти більшовицької імперії. Українців, яких у 1926 році було на 10 мільйонів (!) більше, ніж росіян, дуже поменшало, натомість різко зросла кількість росіян, а слово «козак» стало забороненим на довгі роки.
  Розтягування козаків по різних і різновекторних козацьких організаціях, утворення багаточисельних «козацьких партій», розподіл на реєстрових та поза реєстром, протиставлення за мовами спілкування, протистояння релігіями, патріархатами, партіями, політичною, соціальною, економічною чи географічною орієнтацією, позбавлення козаків права самоідентифікуватися за етнічним походженням, прагнення зробити козаків верствою інших народів, намагання через прийняття надуманих законів перетворити козаків на сторожів, охоронців, дружинників чи прикордонників, бажання змусити їх збройно захищати чужі інтереси тощо — все це міцно спаяні кільця одного етноцидного ланцюга, клепання якого почали ще польська шляхта та московські царі, зазіхнувши на збройну силу Козацької України та Донських козаків.
  В сучасному суспільстві штучно створена соціальна апатія до козацтва як до способу життя козацького народу. Настав час розірвати ці ланцюги й скинути космополітичні кайдани.  Нині в Україні могутніх обертів набирає закріплення козацтва в статусі «національного лідера» українців, відбувається самоіденти-фікація українського суспільства, а безпосередньо в козацькому пласті суспільства затверджується козацька національна соціально-культурна свідомість. Домінування такого етнічного руху в спільноті козаків вже сьогодні визначає два взаємопов’язаних процеси -«українізація» козаків та «покозачення» українців.  Сьогодні, здається, всі козаки та їх отамани, у кого болить душа за Україну, зрозуміли, що вихід лише у єднанні. Це нелегкий шлях, бо не для того нас так старанно, підступно і підло роз’єднували, щоб дати об’єднатися і відродитися у незалежній Україні. Не давали, не дають і не даватимуть! Проте, не зважаючи ані на суперечки, які точаться навколо етнічних та ідеологічних питань, ані на те, хто визнає чи не визнає козаків народом, ми, козаки як прадавній народ існуємо і існуватимемо й надалі. Ми будемо на цій землі, нашій Батьківщині, корінним етносом, незважаючи на економічні та політичні утиски з боку чи то провладних чиновників, чи то людей.  Тому у нас всіх реальна мета — відродження Національної Козацької ідеї: відтворення козацького народу на засадах православ’я, побудова конкурентоздатної Української держави, козацької нації з відновленими козацькими традиціями. Держави, в якій якісно та всебічно захищеними будуть жити людина, її родина і вся країна в цілому за власним козацьким пріоритетом.  Віра в Бога — величезна духовна сила, без якої неможливе духовне життя Козацького народу, еліти слов’янських народів. Вона надихає людей на великі справи, на ній базувалися і нині ґрунтуються наші вчинки. З Вірою в Бога козацтво жило і перемагало в житті при різних обставинах. «Віра є упевненість в здійсненні того, чого ми чекаємо; упевненість в існуванні того, чого ми не бачимо» (Євр. И.І.). Віра є природна властивість душі, як розум і відчуття. Немає іншої сили, окрім Віри, з якою люди перемагають всі труднощі на своєму життєвому шляху. Віра робить людину непохитною. Там, де людський розум безсилий, діє Віра. Віра відкриває нам майбутнє світу та людства і дає нам впевненість у здійсненні завдань, що ми їх перед собою поставили. Віра єднає нашу душу з Богом. Усвідомивши силу і значення Віри в житті людини, ми розуміємо, що у козацького духу є прагнення до задоволення своїх вищих інтересів і живого спілкування з Богом стосовно відтворення Козацького народу.
  Між тим, справедливості заради, варто зазирнути у прадавні літописи, історичні документи, книги, написані чи видані до ери більшовизму в науковому світі зарубіжжя. Або ж поцікавитися працями істориків, географів, етнографів часів колишньої Російської імперії, аби переконатися, що козаки не так давно, ще до 1916 року, навіть за переписами населення, були одним з найбільших народів Російської імперії.  Для тих, хто дійсно цікавиться історією і прагне розвіяти сумніви щодо етнічного походження козаків, наведемо кілька історичних фактів, що безперечно свідчать, що козаки були, є і будуть окремим етносом, народом, нацією в складі українського народу і Української Держави. Бо, за великим рахунком, той, хто не хоче чогось знати, той і не знатиме.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *